На рахунку колишнього воїна 54го окремого розвідувального батальйону ЗСУ Руслана Пустовойта (позивний "Павук") дев'ять захоплених бойовиків і два важких поранення. Під час одного з них із бійця дістали понад 60 осколків, а частина так і залишилась у тілі "на пам'ять".
Він живе із сім'єю в рідному Маріуполі, який не залишив на самому початку агресії Росії. Тієї весни Руслан відправив дружину з маленькими дітьми до родичів, а в його квартирі "оселилися" офіцери Центру спецоперацій "А" Служби безпеки України.
У День воєнної розвідки, 7 вересня, OBOZREVATEL розповідає історію "звичайного" героя з Донбасу.
Навесні 2014 року, вже після захоплення "стрєлківцями" Слов'янська, в Маріуполі стали проходити проросійські мітинги. Руслан каже, що це стало шоком.
"Розумієш, вони виходили з прапорами РФ і кричали: "Росія! Россіія!", а на моєму будинку – український прапор. Прокинулася злість. Ми з друзями самоорганізувалися в батальйон "Патріот". Правда, оформити офіційно його в Києві так і не вдалося. Перший свій автомат я добув під час штурму сепаратистами маріупольського УВС – відібрав у одного з них. Узагалі тієї весни було непросто.
На те, що відбувається, не реагували правоохоронці, я звертався до СБУшників, говорив: зараз частину захоплять, у вас же є зброя! Вони від мене втікали.
У СБУ, що "базувалася" в Маріуполі, було всього два патріоти, з ними ми і взаємодіяли", – розповів боєць.
Дружину з двома маленькими дітьми він відправив до Луцька – до родичів, а сам залишився.
"Я десантник колишній, розвідник – убити мене вдома неможливо", – сміється Руслан.
Руслан Пустовойт із дружиною Тетяною і дітьми. Фото з особистого архіву
Через деякий час після від'їзду дружини в його квартирі оселилися офіцери "Альфи". Пустовойт разом із ними брав участь у деяких операціях, зокрема, із затримання "народних мерів".
Каже, в Києві просив зброю, але йому відповідали: що знайдеш – усе твоє, працюй.
Потім були СавурМогила й Іловайськ, звідки Руслан вивозив загиблих друзів. А після поїздки в Дніпро йому порадили піти в "Правий сектор". Так він потрапив у 8й батальйон "Аратта" до Андрія Гергерта ("Червня"). З початку 2015го року Пустовойт уже був у Широкиному.
"З "Донбасом" нас міняв" Азов ". В одну з операцій узяли полоненого росіянина", – згадує Руслан.
Розвідник Руслан Пустовойт. Фото з особистого архіву
Там, у Широкиному, відбулося серйозне бойове зіткнення, в якому, каже "Павук", він і його побратими ледь не загинули.
"Згодом було багато боїв, але той запам'ятався. І я досі не розумію, як ми всі не залишилися на тому полі", – дивується воїн.
За особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків, Руслан Пустовойт був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Колаж
2 липня, на день народження матері, Руслан був у Гнутовому.
"Я заліз на щоглу, зі зв'язком було погано. Думаю: хоч би ніхто не підстрелив! Зателефонував мамі, привітав. Заспокоїв: мовляв, зі мною все нормально, я поїв і в шапці. Спустився вниз, нарвав листочків для чаю... Нас було всього людей 15, поруч із нами стояв 37й батальйон.
І тут "Грін" говорить: "Десь стрілянина". І відразу на його телефон посипалися смс: "Ласкаво просимо в Російську Федерацію!"
А наші хлопці, які були в "секреті", засікли групу, яка вийшла з Комінтернового – 29 осіб. Вони вночі розмінували балку і збиралися вийти в Гнутовому, просто нам у спину. Ми шестеро застрибнули в машину і поїхали мінним полем – інших варіантів не було, треба було допомогти нашим", – розповів" Павук".
Тоді його поранило вперше. Унаслідок вибуху буквально прошило осколками. Вважає, якби не броня – не вижив би.
"Стріляю, а у мене кров ллється з голови, ніг... Врятували пацани зі 131го батальйону, вони проїжджали поруч на "бардаку", почули стрілянину і кинулися до нас. Я "від'їхав". Прийшов до тями, коли мене везли вже в швидкій допомозі в Мангуш", – додав Руслан.
Руслан Пустовойт у шпиталі. Фото з особистого архіву
На вертольоті його евакуювали в шпиталь Мечникова в Дніпрі. З Пустовойта дістали 62 осколки, його оперували чотири рази. Два місяці на базі в Павлограді Руслан проходив реабілітацію.
У червні 2016 року Пустовойт отримав завдання знищити блокпост противника, на якому мало бути до 30ти бойовиків. Руслан спочатку вирішив провести розвідку, тому що нерідко секретна інформація витікала до ворога.
За кілька годин до початку операції Пустовойт разом із чотирма досвідченими розвідниками 54го окремого розвідувального батальйону пішов до місця проведення штурму.
У нього були погані передчуття – вважав, що буде засідка. Напередодні приснився поганий сон, а коли сідав у машину, сильно підвернув ногу – та так, що довелося фіксувати пов'язкою.
Коли воїни прибули на місце, побачили, що їх уже чекають. Ворог збирався взяти в кільце і накрити артою.
"На краю посадки я побачив у траві розтяжку, яку, звичайно ж, не могли встановити наші.
А потім почув за спиною голоси. Коли обернувся, мені в лоб уперся ствол автомата.
Врятувало те, що в розвідку я ходив у сепарській формі, яку роздобув під час одного з боїв. Ну, і моя нахабність, – регоче Руслан. – Я став на нього кричати, мовляв, на кого автомат підняв?! І зажадав командира. З говору зрозумів, що це росіянин".
Руслан Пустовойт (ліворуч) і полонений. Фото з особистого архіву
Цієї миті з'явилися розвідники 54го ОРБ у нашій формі, а один із росіян відразу закричав: "Укропи!".
"Мені довелося "покласти" його, а наші хлопці "зняли" ще двох. Серед живих залишилися вісім бойовиків, і я пообіцяв зберегти їм життя, якщо вони вестимуть себе тихо. Цієї миті на телефон одного з бойовиків зателефонували і запитали, чи це у них стрілянина? Командир ворожого блокпоста "Білка" був не дуже переконливим. Потрібно було йти.
Усім вісьмом, узятим у полон, я обмотав руки скотчем, а на першого надів свій бронежилет. З рації ми чули, що нас зараз будуть рівняти із землею.
Коли дійшли до середини поля, почався мінометний обстріл, але ми дісталися цілими. Нас уже чекали контррозвідники. Серед узятих у полон вісьмох бойовиків двоє виявилися офіцерами 9го російського полку", – розповів Руслан.
Через місяць Пустовойт пішов служити в 54й окремий розвідувальний батальйон. А вже в жовтні під Маріуполем "Павук" узяв у полон начальника ворожого блокпоста "Філа".
Руслан із побратимами і затриманий. Крайній праворуч Андрій Супріган – майор ССО загинув у травні 2020 року на Донбасі. Фото з особистого архіву
Руслан зі своїм відділенням був у засідці, коли вони помітили патруль ворога. Всього було четверо – двох застрелили, один був поранений і зміг піти, а четвертого затримали.
"Михайло Філімонов, "Філ". Погань родом із Авдіївки. І найнеймовірніше: він у кишені тягав із собою документи "ДНР" і нагородні книжки", – додав Руслан.
Документи, які носив із собою сепаратист. Фото з особистого архіву
Пустовойт каже, що ні про що не шкодує. "Я воював кілька років – не за гроші. Моє серце розривалося, я розумів, що Росія прийшла в мій дім. Прийшли російські бандити", – каже Руслан.
Руслан Пустовойт ("Павук")
Воїн демобілізувався в 2017 році, потрібно було "підтягти" здоров'я. А зараз перебуває в резерві 73го морського центру Сил спеціальних операцій.
