На фронті загинули двоє братів із невеликого села Голики Хмельницької області. Молодший віддав життя за свободу України ще в перші дні повномасштабного вторгнення РФ. А старший загинув 17 липня на Донеччині. У матері Героїв нікого не залишилося – своїх батьків і чоловіка вона втратила кілька років тому.
Днями у невеликому селі Голики Хмельницької області поховали 26річного Олександра Погорільчука, старшого бойового медика 80го десантноштурмового батальйону військової частини А0284.
Олександр служив у армії з 2019 року. Найближчим часом він збирався одружитися зі своєю дівчиною, з якою вже давно зустрічався. Пара була заручена та планувала весілля. Тепер наречена разом із мамою Олександра проводжала його в останню путь.
А ще в лютому на сільському цвинтарі поховали молодшого брата Олександра, 22річного Віталія Погорільчука, який загинув 26 лютого, через два дні після вторгнення Росії.
Хлопець воював на Херсонщині та вночі на БТР вивозив із поля бою своїх поранених товаришів неподалік Шилової балки. Проте ворожий Су25 завдав удару по БТР, Віталій загинув.
Не міг залишити своїх товаришів
"Коли мама поховала молодшого брата, вона попросила Олександра залишитися з нею. Адже він тепер – єдиний син. Чоловік помер чотири роки тому. А два роки тому пішла її мама, батько помер набагато раніше. Але старший син сказав, що не може залишити своїх товаришів на фронті, вони на нього чекають. І поїхав. Тепер їхня мама залишилася зовсім одна", – розповідає староста села Василь Конченко.
Мама загиблих воїнів дуже тяжко переживає втрату. За словами місцевих жителів, зараз її підтримують родичі, але замінити найближчих людей ніхто не зможе. Їй потрібен час, щоб хоч трохи прийти до тями.
"Обидва брати були дуже хорошими. Добрі, позитивні, спокійні, ніхто нічого поганого про них сказати не може. Молодший, Віталій, закінчив автотранспортний технікум. А старший, Сашко, навчався у Шепетівському медичному коледжі, потім працював у Ізяславській виправній колонії. У 2019 році сам вирішив іти на службу, воював увесь цей час", – каже староста.
Олександр був срібним призером у конкурсі на найкращого фахівця з тактичної медицини ЗСУ у 2021 році. Двічі був нагороджений знаками "За зразковість у військовій службі" третього ступеня. А також його відзначили знаком командування об'єднаних сил "За доблесть та вірність".
Брати були дуже дружними між собою. "Вони обидва патріоти. Старший пішов служити в армію, за ним незабаром і молодший вирушив. Тому повномасштабну війну вони зустріли вже досвідченими бійцями. Їхня мама працює санітаркою у місцевій лікарні, вона теж дуже хороша жінка. Коли загинув Віталій у перші дні війни, це була величезна трагедія для сім'ї.
А Сашко мав повне право залишитися вдома, адже він єдиний син у матері. Але він не з тих, хто сидітиме вдома, коли в Україні війна. Мама дуже хвилювалася за нього, особливо коли не було зв'язку з ним, місця собі не знаходила. Він завжди її заспокоював, казав, що все гаразд. Але так сталося, що й Сашка тепер не стало. Не уявляю, як вона все це переживе. У Сашка наречена була, наша місцева дівчина, вона на похороні дуже плакала, вони були б дуже гарною парою", – каже одна з місцевих мешканок.
