Про це мама дізналася, коли йшов вже четвeртий місяць вагітності. Напевно, тоді не прийнято було стежити за регулярністю циклу.
Значить, мама вчилася в 9му класі, коли дізналася, що вагітна. А дізналася вона про це на огляді у лікаря. Природно, вона не очікувала цього і не була готова до цього.
Це було в далекому 1995 році, і, як ви розумієте, тоді соціум сильніше засуджував ранню вагітність. Але, мама знайшла в собі сили розповісти про це татові. Я сама не знала як тато відреагував на це, але результат один – я народилася.
Хоч татові і було 18 тоді, але він не злякався і не втік від відповідальності.
Вони почали жити у батьків моєї мами. Тато влаштувався на роботу. Єдине, за що мені шкода, це те, що вони не змогли вступити до університету.
Коли я пішла в садок, мамі виповнилося 18 років, і вони з татом одружилися.
Йшли роки. Я стала ходити в школу. Незважаючи на те, що мої батьки були зовсім молодими, незважаючи на всі труднощі, вони забезпечили для мене щасливе дитинство. Я ніколи не бачила, щоб вони сварилися.
Читайте також: «Запитати бабу Юлю, скільки …»: конфлікт між Вакарчуком і Тимошенко набирає обертів
Я спілкувалася з усіма своїми бабусями і дідусями, часто ночувала у них.
Коли мені виповнилося 15 років, ми з мамою стали ділити всі свої жіночі секрети. Ми були як подруги.
Вона знала про мою першу любов, про мої розчарування, давала мені цінні поради.
Після школи я вступила до медичного інституту і до сих пір там вчуся. Я поки незаміжня, дітей не маю.
Мої батьки до сьогоднішнього дня разом і дуже люблять один одного.
Я дуже люблю своїх батьків, пишаюся ними, і вдячна їм за подароване мені життя, за щасливе дитинство і за ті гарні спогади, які у мене є.
Я рада, що, завдяки маленькій різниці у віці, ми з мамою і татом були як друзі.
Багато засуджували моїх батьків. А я час від часу задаю собі запитання: чи має значення вік? Адже вік – лише цифра. Важливіше те, що у тебе в голові. Багато дорослих людей часто вчиняють подитячому, тікають від відповідальності, не поважають один одного.
Можна довго жити тільки в своє задоволення, ходити на вечірки, проводити час з друзями. Але чи робить це особисто Вас щасливим – це запитання.
У минулому році у моїх батьків була річниця. Вони відсвяткували порцелянове весілля (20 років). І, хочу сказати, що вони для мене є прикладом для наслідування. Вони – мій еталон.
Я вас дуже люблю!
