Під час розкопок у стародавньому турецькому місті Діярбакир археологи зробили безпрецедентне відкриття. На ділянці між спостережною вежею знаменитих оборонних мур міста та церквою Святого Георгія випадково знайшовся саркофаг римської епохи.
Розкопки, під час яких його знайшли, здійснювались у рамках проекту реставрації в Діярбакирі, що триває й досі. Він спрямований на підтримку тришарових стародавніх стін, що оточують найстарішу частину міста.
Ці стіни довжиною понад 5 кілометрів перемежовуються 82 сторожовими вежами, а їх початкові ділянки могли бути побудовані ще 5 000 років тому. Відомо, що римський імператор Констанцій II розширив і відновив стіни у 349 році, продемонструвавши, як необхідними вони були для міста – важливого центру влади римської провінції, Месопотамії.
До речі, могила із саркофагом виявилась не єдиною знахідкою. Археологи раніше бачили в цій місцевості інші поховання. Враховуючи розташування саркофагу – біля історичної церкви Святого Георгія, – можна припустити, що артефакти пов'язана між собою.
"Скоріш за все, це територія церковного кладовища. Розкопки тривають, і можуть з'явитися нові дані, що підтверджують нашу теорію", – сказав Джеміль Коч, директор дослідження Діярбакира.
Скелетні рештки людини, витягнуті з саркофага, будуть піддані радіовуглецевому датуванню. Це допоможе точно встановити, коли ця людина жила і померла.
Діярбакир: стародавнє місто і римський анклав
Діярбакир – місто, розташоване на південному сході Туреччини, на правому березі річки Тигр, на нинішній курдській території. Воно окуповане протягом дуже тривалого часу. Його коріння сягає кількох тисяч років, а поселення на цьому місці існувало ще в кам'яному віці.
Вперше місто було широко розбудоване та окуповане імперією Мітанні. Це стародавня держава, утворена хурритським народом, яка контролювала землі південної Туреччини та величезні території прилеглого регіону з 1550 по 1260 рр. до н.е.
У 66 році році до н.е. місто було окуповане Римською республікою і отримало назву Аміди. Згодом стало називатись Діярбей, а у 7 столітті – Діярбакир, на знак визнання заслуг арабського племені, яке відвоювало регіон у візантійців у 639 році.
Найбільшого розквіту Діярбакир досяг за часів правління Констанція II, який очолював Римську Імперію з 337 по 361 рік. Окрім ремонту та реставрації оборонних стін, правитель інвестував кошти в розширення та підвищення загального добробуту міста.
Констанцій II намагався об'єднати римський народ під владою аріанського християнства, типу стародавнього віросповідання, що йшло окремим шляхом розвитку від католицизму. Але він досяг успіху лише частково. На той час Римську імперію роздирали розбіжності, і вона часто перебувала в стані громадянської війни.
Є припущення, що мальтійський хрест, знайдений на нещодавно розкопаному саркофазі, певним чином пов'язаний з цими спробами християнізації Римської імперії. На кам'яній труні немає жодного напису, який би пояснював, звідки взявся цей символ. Однак це, безумовно, вказує на зв'язок з періодом, коли римляни були християнами.
Після правління Констанція Діярбакир став пішаком у тривалому конфлікті між римлянами та персами. Контроль над містом протягом кількох десятиліть передавався то одній, то іншій державі, аж поки Діярбакир не став постійним володінням Візантійської імперії у п'ятому столітті. Він залишався форпостом Візантії аж до мусульманського завоювання у сьомому столітті, і з того часу залишається окупованим послідовниками ісламської віри.
Після Констанція чорні базальтові стіни міста були модернізовані ще двічі, в арабський період і в пізніший турецький. Зараз вони складаються з трьох окремих шарів, що створює чималі труднощі для Міністерства культури і туризму Туреччини, яке відповідає за збереження стін.
Зараз римський саркофаг виставлений в саду музейного комплексу Ікале в місті Діярбакир. Фахівці Діярбакирської регіональної лабораторії реставрації та консервації ретельно його очистили.
Неушкоджений скелет відправили до лабораторії Газіантепського університету, де експертиза має встановити вік і стать людини, похованої в труні саркофагу. Можливо, це проллє більше світла на історичну загадку.
Знахідку римської епохи можна вважати щасливою випадковістю. Адже розкопки, що її виявили, проводились винятково для відведення води, що заливала найближчу стародавню спостережну вежу.
Знаючи, що на цій глибині є поховання, археологи можуть провести нові дослідження та з'ясувати, чи не чекають на них чергові сюрпризи (наприклад, парадруга римських саркофаги).
